Вирослий на високому кам'яному мисі, оточеному з усіх сторін проваллям глибокого каньйону, по якому протікає річка Смотрич, Кам'янцю самою природою була визначена роль фортеці. У сполученні з рукотворними стінами і вежами, що утворюють цілісний фортифікаційний ансамбль, місто справляє враження неприступного бастіону. Не випадково ще в середні віки його охрестили "фортецею милості Бога" або "antemurale hristianum" - оплотом християнства, захисником землі подільської.
Під час частих військових лихоліть, татарських і турецьких набігів, поспішали подоляни під захист кам'янецької твердині, знаходячи тут дах, одержуючи можливість чинити ворогові завзятий опір.
Саме неприступність Кам'янця обумовила перетворення його в загальновизнаний центр Поділля, не тільки військовий, але й адміністративно-економічний і культурно-політичний.
Між ХV-ХVІІІ ст. місто знали як столицю подільського воєводства в складі Речі Посполитої; у 1672-1699 рр. - подільського памалика в складі Османської, а в 1795-1921 рр. подільської губернії в складі Російської імперії.
Геополітичне розміщення Кам'янця, що обумовлювало необхідність постійного збройного протистояння сприяло розвитку тут збройового виробництва. Серед ремісників, об'єднаних у ХVI ст. у 19 ремісничих цехів гідне місце займали висококваліфіковані майстри, чиїми руками готувалася і холодна і вогнепальна зброя, і порох і боєзапас.
Особливе значення в фортеці надавали артилерійській справі. Тут постійно дислокувався гарнізон, що мав на озброєнні від декількох десятків до декількох сотень різнокаліберних гармат, десятки тисяч ядер, сотні пудів пороху. Як правило, велика частина боєприпасів виготовлялася на місці.
У ХVIII ст. після відступу з Кам'янця турків і повернення його під егіду Корони Польської, виникла гостра проблема відновлення арсеналу фортеці, що дістався туркам як військовий трофей. У зв'язку з тим, що на службу в місцевий гарнізон були запрошені офіцери з ряду європейських країн, що мали високий освітній ценз і інженерну підготовку, відносно швидко арсенал вдалося відновити і якісно і кількісно. В основному проблема була вирішена силами зброярів міста.
Вже в 1707 р. військовим інженером Арчибальдом Анжеєм Гловером де Глейденом, аглійцем за походженням, була вибудована у Кам'янці зброярня - людвисарня, у якій почали роботу людвисар Блажей Бохінкевич і гарматний токар Петер Клейс. Через деякий час у Кам'янець був запрошений новий людвисар - Даміан Тутавевич. Крім того, інженер Гловер вибудував на річці порохові млини і порохові склади, що забезпечували нестатки арсеналу фортеці.
Нова, більш продуктивна гарматна майстерня була побудована у Кам'янці комендантом фортеці Яном де Вітте, у 1769 р. За три роки мастер-людвисар Франц Иоганн Водік виготовив тут більше 60 гармат, частина з яких була передана на озброєння Варшави.
Наявність гарматної майстерні, високий рівень підготовки офіцерів гарнізону і наявність кваліфікованого командування обумовили визнання Кам'янця як одного з двох артилерійских центрів Речі Посполитої. В другій половині ХVІІІ ст. тут дислокувався штаб другої артилерійської бригади при тім, що бригада № 1 дислокувалася у Варшаві. Більш того, за проектом командуючого коронною артилерією генерала Адоязія Брюгля в Кам'янці було намічене будівництво великомасштабної фабрики зброї, здійснити яке перешкодили лише зовнішньополітичні проблеми. Проте й у XIX, і в XX ст.ст. Кам'янець продовжував зберігати значення збройового арсеналу Поділля.
+.jpg)
Немає коментарів:
Дописати коментар