Селітряне виробництво

Це селітряний майдан, тобто місце, де вироблявся основний компонент пороху. Селітроваріння в Україні у ХVI – XVIII ст. набуло особливо значного поширення. Присамар`я було однією із областей України, де виробництво селітри було налагоджене у великих обсягах. Для її виробництва використовували чорноземні насипи стародавніх курганів, які природно були збагачені селітрою. Процес виробництва складався із вимивання дощами чорнозему з похилих стінок кільцеподібної «лійчастої» споруди. Збагачений селітрою чорнозем змішували у певній пропорції з деревним попелом і негашеним вапном та заливали водою. Відцідивши цю суміш, одержували насичений розчин, з якого у спеціальних «варницях» після кількаразового підігрівання і охолодження випадала кристалізована селітра. Відпрацьований чорнозем висипали поруч у формі валів або пагорбів. Далі виробляли порох, основними компонентами якого були: селітра – 77,4%, сірка – 9,6%, деревне вугілля – 13%. З цих компонентів робили суміш, змішували з водою і підігрівали на слабкому вогні до випарювання води. Потім просушували і пропускали через волокнисте сито, отримуючи гранульований порох, який перетирали у суміші з горілкою або водою. Просушений після цього він був готовий до використання. Виробництво селітри було прибутковою статтею Війська Запорозького, в межах якого розкинулось Присамар’я.



Про Шостку:

В ХV I -ХVІ I ст. в малопрохідних лісних місцях почали селитися втікачі в Правобережжя. Так виникло селище Локотки, що є частиною сучасної Шостки. 1676 року локотський козак „Стефан Бугай...Засипав греблю й побудував млин на річці Шостці”. На ньому мололи селітру та деревинне вугілля, з яких підприємливі селяни кустарними засобами виготовляли порох на продаж.
В 1711 р. уряд Петра I організував на р.Шостці приймальний пункт селітри. Є відомості, що порох робили при хуторі Шкірманівськім (Глухівського уїзду) на р. Ускє, неподалік від виникнувшого пізніше Шосткинського порохового заводу.
В першій половині ХVIII ст. (правління Анни Іоанівни (1730-1740 р.р.), під час російсько-турецької війни, що почалася в 1734 р., гостро виникло питання своєчасного поповнення боєприпасами російської армії. Справа в тому, що театр бойових дій був значно віддалений центрів виробництва пороху. Зважаючи на те, що виробництво селітри та пороху здавна практикувалося в Сіверських краях, і сіверська територія знаходилась відносно недалеко від російсько-турецького кордону, царський уряд вирішує організувати виробництво пороху на Україні. Указом Сенату від 14 лютого 1736 р. наказувалось “в Малороссийские и Слободские полки, казакам и к пушкам пороху сколько какого когда потребно, столько оного делать в Малой России при Генеральной Артиллерии и в Слободских полках в одном полку…” Указом від 21 травня 1739 р. графу Румянцеву наказувалось “крайнее смотрение прилагать, что бы пороху вистачало не тільки казакам, але й гарнізонам і корпусам" . Виконання цього Указу стало основою для виникнення порохового заводу на р. Шостці. Генерал І. Шипов в серпні 1739 р. повідомив ЇЇ Імператорську Величність, що для заводу, який “велено завесть в одном Слободском полку" , знайдено місце – млин в Ніжинському Малоросійському полку при Вороніжській сотні на р. Шостка, від м.Глухова у 30 верстах. Пороховий завод на р. Шостці почав працювати в серпні 1739 р. На початок грудня було вироблено 750 пудів пороху. Але в 1742 р. артилерійська канцелярія і Військова колегія вирішили, що на Україні “пороховому заводу на р. Шостка не быть” . На деякий час порохове виробництво на р. Шостка було повністю припинено.
9 червня 1765 р . імператриця Катерина II, ознайомившись з донесенням генерал-губернатора Малороссіі П.А.Румянцева „ о полезности заведения на Украине пороховых заводов ” , наказала начальнику артиллеріі графу Г.Орлову представити по цьому питанню своє бачення . 14 липня 1765 р. граф Орлов звернувся до Канцелярії головної артилерії та фортифікації з вимогою представити йому звіт про „ целесообразности заведения пороховых заводов на Украине ” . 24 липня 1765 р . Канцелярія, вивчив питання про необхідність постачання на Україні фортець, польових полків, Донського та Малоросійського Війська, а також вільного продажу пороху представила Г.Орлову звіт , в якому підкреслювала , що на Україні “…пороховой завод в благопристойных местах учредить следует”.
28 липня 1765 р . Г.Орлов представив звіт Катерині II, в якому виклав в исновки Канцелярії та заключив, щ о “…в Малой России завод учредить за полезное признать можно”, доручив вибір місця для його будівництва графу П.А.Румянцеву. На цьому звіті Катерина II написала резолюцію – “Быть по сему и о сем с графом Румянцевым снестись”.
В серпні 1766 р . Г. Орлов наказав генерал-поручику Внукову зняти план та скласти опис з старого (закритого) Шосткинського порохового завод у , який знаходився у підпорядкуванні Малоросійської колегії . Для виконання цих робіт на р . Шостку був відряджений капітан Бреклінг. 20 жовтня 1766 р . Внуков надіслав Г.Орлову план заводу та звіт , в якому сповіщав , що раніше на Шосткинських порохових заводах вироблялось до 600 пудов пороха на рік , а при будівництві нових порохових млинів можна збільшити його виробництво до 10.000 пудів на рік . 7 січня 1768 р . П.А.Румянцев особисто доклав Г.Орлову , що кращого місця для будівництва порохового завод у артилерійського відомства , ніж старий Шосткинський пороховий завод “…здесь не сыскивается”.
24 березня 1771 р ., коли місце для будівництва нового порохового заводу було вже затверджено, Г.Орлов наказав Канцелярії відрядити з Петербургу в Глухів, на р. Шостку майора артилерії А.А.Рудометова для організації та будівництва нового порохового заводу на місці старого та прийому його в артилерійське відомство. 10 травня 1771 р . Канцелярія склала повний план робіт та виділила на будівництво та утримування штату 10.000 руб. 17 травня 1771 р . А.А.Рудометов з командою мастерів та артилерійських службовців (17 чол.) на 10 ямських підводах відправились з С-Петербурга в Глухів. З кінця 1771 р . завод почав називатись “Шостенский артиллерийский пороховой завод”.
З 1771 по 1775 р.м. на заводі були побудовані: гребля з трьома шлюзами, п'ять „ вододействующих ф абрик" (млинів), чотири "сухопутні" млини на кінній тязі, селитреная варница, будинки для складання і сортування пороху, кузня, сараї для збереження бочок, інструментів, рогожі і вугілля, пороховий магазин, кам'яні льохи, вартові приміщення, казарми для штату. Командирський будинок зі службами і стайні.
20 лютого 1775 року А.А.Рудометов доклав у Канцелярію про стан штату заводу, про виробництво пороху і селітри. У цей час на заводі працювало 155 чоловік. Тяглова сила - 40 коней і 24 вола. Готового пороху - "мушкетного, гарматного, ручного, гвинтівкового" - 448 пудів, сірки 476 пуда, селітри 11.800 пудів. Завод з кожним роком випускав готової продукції все більше і більше. Так, у 1781 р. було виготовлено 3.650 пудів пороху, а в 1789 р. - 5.423 пуда.
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії:
виробництво селітри, у якому використовувався перегній із могил і старих валів городищ, було надзвичайно поширеним в Україні. Особливо численні селітряні майдани існували на Задніпров'ї, де діяла згадана під 1636 р. урядова «Адміністрація селітряних маєтків», якій підпорядковувалися міста Березань, Биків, Яблунів, Миргород, а також маєтки Полтава, Зигмунтів, Краснопіль, Крукпіль і Чумгак (Źródła dziejowe.— T. 22.— S. 350).
Селітряне виробництво в Україні 1621 р. було передане королівському коморнику Бартолемею Обалковському «у всій землі Київській і по всій тамтешній Україні, у Білгородськ.их, Очаківських і Путивльських Диких полях, коло Муравських татарських шляхів, ...де б легше знайшлися придатні для вироблення селітри городища, могили та інші місця» (Грушевський. Історія України-Руси.— Т. 6.— С. 219—220).

За дещо пізнішими свідченнями, виробництво пороху із селітри, сірки і вугілля мало масовий характер; його вмів виготовляти майже кожен козак. З кінця XVII ст. Лівобережна і Слобідська Україна стали основними постачальниками селітри для Росії (Апанович О. М. Збройні сили України першої половини XVIII ст.— К., 1969.—С. 76—81).

Все ще інфу наздирав в тернеті... Все завтра піду в бібліотеку, піду подивлюсь, там може бути санітарний день, вони люблять це робити в останній день місяця, але все одно піду!